Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/230

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

226

— Так, так, — крикнули гуртом робітники. — Того тримаймося! А як у нас буде опісля своя каса, то й пізнійше зможемо добиватися дальших уступок.

Жиди не знали нічого про ту нараду. Чим близче до ночі, тим більший страх огортав їх перед робітниками. Хати були позамикані. На вулицю рідко хто показувався. Тільки глухий гомін і шепіт і трівожна дрож ходили по Бориславі, мов пошибаюча тисячі людей зараза, мов осінний стогнучий вітер по гаю.


ХѴ.

Фанні, Лєонова єдиначка, сиділа самотно, в задумі на мягкій софі в пишнім покою. Вона час від часу позирала на годинник, що тикав обіч неї під кришталевим звоном на мармуровім столику.

— Третя година, — сказала вона знудженим голосом. — Як поболи йде той час! Батько поверне аж по пятій, — а ти, Фанні, сиди сама!

Як богато годин, як богато днів просиділа вона вже отак сама, на тій мягкій софці, побіч мармурового столика з годинником під скляним звоном! Я богато разів нарікала вона на той лінивий хід часу! Чи у неї в руках була яка робота — про котру знала, що вона нікому не потрібна і нікому ні на що не здасться, — чи книжка, котра її ніколи не могла заняти, — все та нестерпна нуда, та самота давили її, всисалися їй усіми порами в тіло, немов гризка багнюка. її жива, кровиста натура ниділа і сохла в тій холодній, бездільній самоті. В жилах кипіла молода кров, — фантазія ще додавала їй жару, а між тим кругом самота, холод, одностайність. їй бажалося любови з чудовими, романтичними пригодами, горячих устисків якогось героя, догробної вірности, безграничної посвяти. А між тим дрогобицьке товариство, а ще товариство дрогобицьких „еманципованих панів“, глупих і зарозумілих Жидків, було для неї тим, чим холодна вода для вогню. Вона ненавиділа їх