Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/244

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

240

галося їх богато, зачалася бійка така, що й світа не видно стало. Я й сам не тямлю, що зо мною сталося. Кілька кулаків заїхало мені то в лице, то поза вуха, то в потилицю, то межи плечі, так що я й не стямився, коли попав в самий найгустійший стиск, а відтам витручено мене знов на бориславську улицю. Я озирнувся, — бійка вже скінчилася, — приходящі розбіглися в розсип і погнали до Губич. Крик, ревіт: гурра, гурра! Аж оглушило мене, — і я видячи, що нічого не пораджу, вернувся сюди. Оттаке то!

І Лєон, скінчивши своє оповідання, сплюнув і закляв ще раз „тим розбійникам“, котрі ні з сього ні з того наробили їм стільки клопоту і готові ще й більшої біди наробити. Всі Жиди стихли на хвилю, всі роздумували над тим, що чули, але ніхто не вмів нічого придумати окрім одного: жандармів і війська. Тільки Герман досі не мішався в їх наради, а все ще стояв коло вікна і думав. По його наморщенім чолі і твердо в одну точку впертих очах видно було, що гадка його працює з незвичайною силою. Тай справді, діло стоїло великої розваги, хвиля приходила рішуча, в котрій не можна було нині ручити за завтра, в котрій треба було добре натужити увагу, щоб пройти ціло через усі закрутіши ворожої долі.

— І ще прокляті сміялися з мене, — викрикував почервонілий від жару Лєон, — коли побачили, як я обшарпаний і обпорошепий. Але постійте, побачимо ще, хто буде на послідку сміятися, чи ми, чи ви!

— Чи ми, чи ви, — думалось і Германови, — а радше сказавши: чи я, чи ви! Га, що за думка! - і він махнув рукою, немов хотячи зловити щасливу думку, котра в тій хвилі блиснула в його голові. — Оттак, оттак, се правдива дорога, туди треба йти! Удатися може дуже легко, а коли удасться, ну, тоді й питання нема, хто з нас буде сміятися, чи я, чи ви!