— Приїхав учора в ночі і просить, щоби пан швиденько прийшли до нього.
Будівничий, а за ним Бенедьо, пішли до Лєона. Той ходив по подвірю, а побачивши підходячих, пішов супроти них.
— Маю зпаном невеличке дільце, — сказав він, привитавши будівничого, по чім, звернувшися до Бенедя, спитав:
— А ти за чим?
— Та я, прошу пана, хотів би стати на роботу, — сказав Бенедьо.
— То не до мене належить, — проси пана будівничого.
— Я вже просив, але пан будівничий не хочуть…
— Розуміється, що не хочу, — вмішався будівничий. — То той сам, сказав він звертаючись до Лєона, — котрий при закладинах був скалічений через своє недбальство. Що мені з такого робітника! Тай зрештою, він тепер слабий, а я робітників маю досить.
— Ага, то той сам! нагадав собі Леон. — Гм, воноб то випадало щось для нього зробити, будь що будь. — І додав, звертаючись до Бенедя: Ну, ну, якось то буде, зажди тут, поки тебе не закличу. От тут сядь на ґанок тай посидь.
Довго вони оба бесідували. Бенедьо за той час сидів на ґанку і грівся на сонці.
Аж ось по якімсь часі вийшов будівничий, якийсь трохи кислий і, не звертаючи уваги на Бенедя, пішов. По кількох хвилях вийшов і Лєон.
— Ти потребуєш роботи? — спитав він Бенедя.
— Та певно, прошу пана, чоловік з роботи жиє, то робота для нього то само, що життя.
— Та бо видиш, будівничий не хоче тебе мати тут в Дрогобичі. Але ти не журися, — я зачинаю зараз будувати в Бориславі новий млин паровий, то вже там будеш мати роботи досить.
