— В Бориславі?… Млин паровий?… зачудувався Бенедьо, а далі змовчав, не сміючи вдаватися з таким паном в розмову.
— Ну, щож тобі так дивно? — спитав усміхаючись Лєон. — Млин то млин, тобі муляреви все одно.
— Та я то вже й сам собі гадаю, що панська річ — розказувати, а наша річ — робити. — Млин, то й млин.
— Тільки то, видиш, я хотів би, щоби будинок був немудрий, так собі, в дві цегли, без поверха, тільки в шир трохи. То не буде такий звичайний паровий млин, як усе будують. Я найшов такого чоловіка, що те все вигадав і плян зробив, і сам буде вести роботу. Ну, видиш, будівничий дуже носом крутив, як у видів той плян. А ти розумієшся на тім, як що треба робити по пляну?
— Та чому би ні? Як чоловік має під рукою рисунок і міру, то не велика штука.
— Так, так, авжеж, що не велика штука, — сказав Лєон. Отож видиш, я не все зможу надзирати за тим, що там робиться в Бориславі, а будівничий так тут зі мною сперечався, що готов мені наробити якої саламахи і поставити не так, як у пляні нарисовано. То я вже буду просити тебе, скоро що не так, дати мені знати.
Бенедьо стояв і дивувався на цілу ту бесіду, що се за млин такий, що будівничий на нього носом крутить і що пан боїться, щоби часом не зробив не так, як у пляні стоїть? І відки приходить Лєон звертатися до нього, щоб надзирав над будівничим? Бенедьо на все те не міг найти в своїй голові відповіди, і стояв перед Лєоном, немов вагуючись.
— Не бійся, — будь тільки щирий для мене в тім ділі, то певно не пожалуєш того. Доки буде будування в Бориславі, доти будеш там і то з платою не помічника, а цілого муляря. А потому — побачимо.
Бенедьо ще дужче здивувався. Відки нараз така щедрість у Лєона? А в тім, хто його знає, думалось йому
