йому наговорили, що в Бориславі дуже тяжко найти помешкання, а йому хотілося жити десь поблизько „фабрики“, при котрій мав робити; він по нещаснім ударі при закладинах чувся дуже слабий в ногах і знав, що по бориславськім непросихаючім болоті далеко ходити не зможе. Тому то Бенедьо спішив до Борислава, щоби винайти собі хату, поки ще наплине богато робучого люду та позаймає всі закамарки. Але йому треба було наймати хату на довший час, хоч на місяць; найти таку хату було труднійше, бо в Бориславі найбільша часть усяких нор наймається перепливаючому людови на одну ніч, — се й найліпше виплачується Жидам.
Але не мало здивувався Бенедьо, коли вийшовши за місто побачив, що як далеко тяглася дорога, всюди по ній мріли купки ріпників, звільна поступаючи серед туманів пороху. Ті не ждали кінця хвали божої, а спішать, щоби залучити деяку роботу. Хліб видко у кождого в брудній полотняній торбі; у деяких з торби висувалися зелені пера молодої цибулі. Бенедьо зразу обминав ті купки і йшов сам. Але далі йому зробилося нудно і прикро йти самому. Сонце жарило запеклу вже й попукану землю. Хоч уже незадовго май кінчився, то збіжя на полі ще нічим того не показувало. Вівси, ледви зійшовши, завяли без дощу і покулилися при землі. Озиме жито піднялося трохи від землі, але очевидячки заклякало на пні і не колосилося, хоч саме на те була пора. Ярина ніяка ані бульба ще й не сходила: зашкарлупіла і висушена сонцем на кілька цалів в глиб земля не давала посадженому насінню ніякої вогкости. Сум збирав, коли було глянути на поле. Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу і пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися. А сонце все пекло і жарило; хмари, мов дрочачись з бідними рільниками, все над вечір збиралися на небі, а опісля — не пустивши і краплі дощу, розпливалися проти ночі. По селах, через котрі проходили ріпники, стрі-
