100
Другого дня схопивши ся дуже вчасно зі сну Годієра пішов у село, щоб застати господарів іще дома. Одного за одним він пробував настроїти против двора. Були такі, що слухаючи його доказів чухали ся в потилицю і говорили: „Щож, як люди, так і я. Може би то й добре було на громаду, як би так стало ся, як ви радите, але я сам тому не голова. Скликайте громаду!“ Але деяким Годієрові думки зовсїм не подобали ся, вони бачили в них наклонюванє до безправства і грабіжу і або надїляли Годієру кпинами, або проганяли й грозили жандармами. Найцїкавійша була розмова з Думяком.
— І чого ви, пане, причепили ся до нашого села, як лист до мокрого? Що вам за охота пхати свої пальцї між наші двері?
— Мене сам пан Субота просив. Мінї повновласть дав. Погляньте, ось вона!
— Вже я дивив ся на неї, але знаю й її історію. Пан закпив собі з вас, аби позбути ся вашої настирливости, а вам здаєть ся, що він справдї потребує вашої поради й помочи. А я кажу все своє, що краще-б вам забирати ся до міста і покинути нас, щоб буває часом…
— Що, що? — перебив його Годієра таким різким окриком, як піянє когута. — Ви страшите мене? Го, го, ваших погроз я не бою ся, від усякого нападу потрафлю оборонити ся, а урядова одвічальність, се також моє дїло: я й перед властями зумію оправдати ся.
— Про вашу вмілість у тім напрямі я переконаний, але все таки рад би знати, до чого ви хочете довести нас ?
— До вашого добра, — живо заговорив Годієра. — Всї давнї лїси й толоки, описані ще в йосифінській метрицї, мусять бути вам звернені. Всї пізнїйші пустки, загарбані панами і заінвентовані Гауером на панську власність, будуть вам віддані. Чогож вам більше треба? Панського ви не жадаєте, але того, що вам правно належить ся, маєте право домагати ся правною або й неправною дорогою. Се вам моя думка. Хто швидше візьметь ся до сего дїла, той лекше зможе дійти до своєї мети, бо потім готово бути запізно, коли рушать ся инші села. А вони певно рушать ся, бо по цїлім краю селяни аж пищать на свої кривди від панів.
— Наші люди не пищать, — мовив Думяк.
