108
І знов довгим журавлиним ключем потягли ся селянські сани з міста. І знов не було в них анї сміхів, анї співів — раз що се сьвятий вечер, а друге, що й нагода була поважна. Темнїло небо, а потім звільна прояснювало ся зорями, коли вони вернули до свойого села. Тут перед громадською лїсою на них ждала велика юрба народа, що виринула сюди чекаючи їх повороту, а при їх наближеню вибухли всї дружним окриком:
— Христос раждаєть ся! Славіте!
Пан хотїв везти Костя до себе на вечерю, але сей випросив ся: йому любійше буде провести сей святий вечір у власній хатї, з жінкою і матїрю й дїтьми. І пан тесть зуважив просьбі зятя-мужика.
А по селї по якій годинї тиші, коли йшла рокова, церемонїяльна вечеря з примівками і обрядами по старому звичаю, з дїдухом і кутею, почали ся веселі колядкові співи про те, як Бог родив ся і всї святі раду радили, яке-б йому імя дати, а пречиста не згодила ся анї на Петра, анї на Павла, тілько на „самого Суса Христа“, або про те, як Бог з ангелами міряв небо й землю. Вони лунали аж до півночи під зоряним, тихим небом.
Вже й півнїч минула, а пана Суботи сон не брав ся. Привитавши ся з жінкою і заспокоївши її що до долї молодшої дочки Галї й її дїтей (вона мала троє, два хлопчики і одну дївчинку) він в часї скромної вечері під боком жінки якось ступнево сумнїв, нарештї стратив апетит і поклавши жінку в її ліжко та заслонивши його фіранками сам пішов до свойого покою і тут знов почув у душі якусь дивну трівогу, що гнала сон від його очий. Не роздягаючи ся він пустив ся знов ходити туди й сюди по покою, мов кінь у киратї. Його думки як сполошені птахи лїтали і, бачилось, раз по разу били ся о якісь чорні хмари. Тут Кость Думяк уявляєть ся йому ворогом, та його лице міняєть ся напруго і з-за здорових вусів Думякових до нього всьміхаєть ся противне, цапине лице Годієри. Нова хмара виринає праворуч — се громада нїби то збунтована проти нього темними духами, і тут же з лїворуч проблискує непевне, але якесь радісне світло, мов запевненє,
