Сторінка:Іван Франко. Великий шум. 1907.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

11

А в коршмі й довкола коршми по їх відходї знов підняв ся шум як у млинї, де разом теркотить дванацять питлїв і реве вода на лотоках і гуркочуть колеса та скриплять вали по деревляних брусах.

— Отто мінї війт! Смаровіз не війт! Свинї йому пасти, не в громадї значити. Го-го, знають пани, який їм війт найлїпше до вподоби. Не хочемо його! Анї одного дня більше! Най щезає зо шумом, бо наробить нам ще гіршої поблїки. Тепер тяжкий час, треба доброго ґазди в хатї, а ще лїпшого в громадї. Вибираймо зараз нового війта. То буде наш, громадський війт, а не панський вірник!

Оттакі окрики та уваги сипали ся з усїх кутів коршми, з сїний і з надвору крізь вікна. Сьмілість здержувана в часї панщини силою панського нагнїту, буків, диб та колодок, тепер проривала ся, як вода з розірваної гати, шуміла і бурлила і бризькала піною і зносила все, що стояло їй на завадї. І скрізь по громадах ішла така хвиля; народня ненависть до панщини шукала собі всяких можливих упустів і знаходила їх усюди.

— Кладїмо війта! Кладїмо війта. Кого кладете на війта?

— Андрія Халавка!

— Хому Зарічного.

— Ха, ха, ха! Ще десь є третий дурень он там під берегом. Кладїть і того!

— Яця Коваля.

— Що нам Коваля? Коваль з присїлка. Треба селового.

— Костя Думяка.

— За молодий ще. Торік з війська вийшов.

— Письменний! Бувалий.

— Бував на лаві і під лавою.

— Чи то мало у нас письменних? Он Чапля Стефан! Он Онефір Гаврило!

Назви кандидатів лїтали як жменї снїгу кидані на голову. А при столї сидїли присяжні та радні і щось глубоко міркували.

— Війта вибирають! Війта вибирають! — почули ся голоси з надвору і разом з ними розпучливі крики, проклятя та пищанє жінок.

— Медведю! Куди пхаєш ся? Адже ноги менї роздавиш.

— Війта вибирають, а нас не пускають? Розступіть ся! Пускайте!