Сторінка:Іван Франко. Великий шум. 1907.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

17

— Та от ходив по селї. Декому розносив готову роботу. Та вже з плугами замовили ся у мене двацятеро люда на завтра — дай Боже упоратись. Та от вертаючи й зайшов сюди.

— Сїдайте коло нас, — мовив Чапля.

— Та сяду, бо по нинїшнїм стояню та біганю таки ноги болять.

Він присунув собі крісло і сїв біля стола поруч з Чаплею. Він любив товаришувати з Чаплею та Олефіром, що був на десять лїт старший від нього. Все ж таки се були люди письменні і хоч у ряди-годи вміли сказати дещо цїкаве, Чапля головно з писанія, зачитуючи ся вільними хвилями в церковних книгах, а Олефір із своїх військових часів, у яких він бачив і Відень і Венецію і Колошвар і Арад і Прагу та не одно з ґарнїзонового житя заховав у памяти та вмів цїкаво оповісти. Тай ті два любили ромовляти з Яцем, що хоть сам не письменний, а все таки не лише термінував три роки в Дрогобичі у славного Коваля і довголїтнього цехмістра Мороза, але й потім у часї тїсних років часто їздив на Поділє по пшеницю та до Садаґури по кукурузу, яку дома розпродував, та возив сіль із Дрогобича у ті подільські й покутські сторони, де люде, як він мовляв, дуже лакомі на тоту сьвяту сіль, бо її у себе не мають. Вони та й ще Кость Думяк, наймолодший між ними, се був завязок тої сїльської інтелїґенції, що бажала вже тепер повернути хід сїльських дїл на инший, не панщизняний лад і серед загального шуму та розгардіяшу забігала думкою в будуще, силкувала ся відгадати потреби села і способи дальшої дїяльности.

— Я все своє кажу, — говорив Чапля немов тягнучи нитку думок перервану вмішанєм Халавки, — треба нам думати про завтра. То нїби не про завтрішнє завтра, бо то знаємо, що завтра буде.

— Пан уже післав гонця до міста по ляндсдраґонів, — додав Халавка.

— Ну, певно, крайнїй час починати оранку, а без нашої помочи що зробить?

— Не дожде! — вперто буркнули два инші селяни, що оперті на ліктях і понуривши голови над столом сидїли і завзято пакали люльки.