33
стє й надїї. Се була жива істота, якась таємна душа, що з того деревляного струменту сьміяла ся, журила ся та ридала удїляючи й їм своє чутє. Всї не тямлячи себе йшли за тим чародїйним голосом і нарештї розплакали ся як дїти. І в самого Думяка сльози закрутили ся в очах. Він положив скрипку на столї і глянув по присутних.
— Ей, ви, дрантє моє коханеє! — промовив устаючи. — З вами хиба пити і плакати, а розумного слова від вас і не жди!
І за сим він вийшов, поки всї присутні мов засоромлені втирали сльози.
Пан був сердитий. Справдї, він наслухав ся сьогоднї таких річий, яких не чував доси нїколи і про які в своїй панській заскорузлости навіть думкою не вів нїколи.
— Анархіст! Правдивий анархіст — бубонїв він сам до себе, простуючи стежкою через сади на попівство. — Ну, чи чував хто таке з уст хлопа! Всї сьвяті основи житя, власть цїсаря, повагу дїдича, усталені порядки суспільні він топче ногами. Продай їм двірську посїлість, щоб і слїд не пах нїякого панства, дай йому ще, хамови, свою доньку за жінку, знизи себе до того худобячого стану, в якім і вони живуть, жлопай з ними горівку в коршмі і валяй ся як свиня під жидівськими лавами, оттодї будеш їм любий, тодї назвуть тебе татом і сусїдом! Ну, не дождете! І ще й грозять! Певно, я в їх руках. Схочуть запалять, зрабують, убють — хиба я можу встерегти ся або оборонити ся против чернї? Може справдї краще спродати все і йти в місто жити? Ну, але того не дочекають, щоб я їм продавав свою землю. Як маю продати, то знайду їм такого пана, що їм потрафить доїхати кінця. Та поки що ще нема страху. Завтра приїдуть ляндсдраґони — знов готова бути біда, як почнуть бити, готово хлопство кинути ся на них і на мене. Та нї, вони як той кінь турецький хоч великі, та дурні, не осьмілять ся кинути ся на „цїсарських дїтий“, стерплять так як терпіли торік. Нї, поборемо ся. Поки уряд держить нас у своїй опіцї, поти можемо позволити собі дещо.
Отак покріпивши себе духом пан Субота добрав ся до попівства. Не стукаючи він отворив сїнешнї двері і подав ся
