48
Спокій і певність Думяка дратували його. Він аж задихав ся і спотїв з пересердя, хоч на днї душі чув усю несеріозність і Думякового спокою і своєї сердитости. Сеж комедія, не жадне дїйсне сватанє, — думалось йому. Деж таки се чувано й видано! І обертаючи ся до своєї жінки, що доси весь час мовчала і дивила ся на ту сцену, промовив до неї:
— Мільцю, чуєш, що за комедію робить з нами отсей хамло! Він, недавнїй підданий і свинопас, підіймає очи і простягає руку по нашу дитину!
— Щож, — мовила панї спокійно, — треба її спитати, чи піде за нього.
— Що, її питати? — знов не на жарт озвірив ся пан. — Та яке вона має право рішати тут, де ходить о гонор усеї родини? Я її радше в манастир запру або в домовину зложу, а не дам за мужика.
— І я би радив запитати панну Галину, — сказав капітан. — Адже як вона не захоче йти за нього, то все балаканє від разу стає безпредметове.
— Еге, як не захоче! — мовив пан махнувши рукою. — Як би то вона була панна аристократка, з великими амбіціями і високим тоном, то певно би не схотїла. А тож вона у нас дурна, проста, зросла більше з мужиками, нїж з нами, то бою ся, що їй сей валило як раз буде до вподоби. Нї, краще й не питати її.
Та мати вже позвонила срібним дзвінком, що лежав на столї біля її руки, і Галя війшла до покою. Була се дївчина 22 лїт, крепка, здорова й румяна, з блискучими очима, низьким чолом і круглою як молоко білою борідкою, зовсїм не похожа на дурну та просту, а навпаки, зовсїм свобідна і самостійна в кождім своїм руху, в кождім слові.
— Галю, дитино моя, — мовила до неї мати, — ти знаєш отсего парубка?
— Як же не знати, знаю! — мовила Галя і лице її обілляло ся ще густїйшим румянцем.
— І знаєш, чого він прийшов до нас?
— Знаю.
— І що скажеш на се?
— Піду за нього.
— Що? — скрикнув батько, хоч від разу надїяв ся та-
