49
кої відповіди. — Підеш за нього, за хлопа, неотесаного, злидаря, що нинї не пє, завтра може розпити ся?
— Що може бути, того нїхто не знає, — скромно але твердо відповіла Галя. — Я можу завтра вмерти.
— Волїла-б нинї вмерти, нїж маєш таке говорити! — скрикнув пан, тепер почуваючи, до чого воно справдї йдеть ся.
— Антоне! — з докором промовила мати! — Гамуй ся! Що ти говориш! Сеж наша дитина.
— Не правда! Не може бути моя дитина! — кричав пан забуваючи сам себе. — То якась хлопська дитина, яку тягне з двора під соломяну стріху, до скипок, вівсяного журу та чоловічих кулаків. Моя дитина нїколи-б на таке не пішла.
— Таточку, — озвала ся Галя, — а що мене мало тягти до тих кавалєрів, яких ви менї раяли доси? Їх титули, що один ґраф, а другий барон?
— А хоч би й так.
— А один сточений хоробою, на пів ідіот, а другий пяниця і картяр, що видимо тілько й спекулював на ваш маєток. Я вашого маєтку не хочу і не хочу бути його додатком та його жертвою. Я вже повнолїтня і хочу йти за того, хто менї до вподоби. А запирати мене до манастиря анї навіть держати мене в своїм домі против моєї волї ви не маєте права.
— Не маю права! — аж скрикнув пан. — А ти відки до того приходиш учити мене права?
— Бо бачу, що ви його не знаєте, коли таке говорите. Я такими словами не дам себе залякати.
— Побачимо, чи се пусті слова. А поперед усього забирай ся відси з покою. Що родичі скажуть, те й буде.
— Я родичів шаную, — сказала Галя, — але в таких річах, як замужє, маю свою волю. І на перед вам кажу, не мучте ся нїякими нарадами. Я хочу бути Костева і буду Костева.
— Против нашої волї?
— Тут я маю свою волю.
— Алеж я тебе прокляну! Я тобі нїколи благословенства не дам!
— То й не давайте. Обійду ся. Аби мене Бог благословив. І мама поблагословить.
