50
Мати всміхнула ся до неї та не сказала нїчого.
— Я тебе видїдичу! Я тобі нїчого в посазї не дам! Іди гола з моєї хати!
— І піду. Хата, в якій мене на силу хочуть держати, була-б менї тюрмою.
— Ну, чи сказила ся дївка! — кричав пан. — Що вона говорить! Се ти, анархісте, так збаламутив її! — обернув ся він до Думяка.
— Я вам казав, пане, що я певний Галї, — відповів Думяк. — І думаю, що найлїпше зробите відложивши свою сердитість і даючи нам своє благословенство. На ваш маєток анї я анї Галя не маємо нїякого забагу. Коли хочете, зараз вам тут цесію підпишемо. А чи пустите її з дому голу чи одїту, се вже ваша річ. Я шукаю жінки-приятеля, щоб менї була до душі і щоб була ґосподиня добра.
— Та що вона за ґосподиня! — буркнув пан. — Нероба, двірська панна, марнотратниця.
— Се вже ви, паночку, говоріть таким, що її не знають, а я маю свої очи і бачу добре, що бачу, тай чую, що чую.
Сапаючи важко пан почав ходити по покою, а потім махнувши рукою на селян сказав:
— Вийдїть до передпокою. Порадимо ся!
Селяни, не беручи свого хлїба, вийшли, і Галя з ними.
Пан Субота довго мовчки ходив по кімнатї, завзято крутив вуса і з під лоба позирав то на жінку, то на капітана, немов очима питав у них поради. Далї промовив до жінки:
— Що, Мілечко, яка твоя рада?
— Щож менї радити? Галя в мене добра дитина, послушна, роботяща, і я радаб бачити її щасливою.
— Але чи будеж вона щасливою за тим неотесаним мужиком, що всею своєю силою ненавидить панів? Адже він не забуде того, що й вона з панів, і певно дасть їй се не раз почути.
— Нїби родовитий пан, ґраф чи барон не дасть їй десять раз швидше і грубійше почути, що вона йому не рівня, що він узяв її з ласки, що вона простачка і негідна його! Ей, Антоне, Антоне! Згадай, що ми також не аристократського роду, а тепер не такі часи, щоб нам конче тягти ся туди, де нас не просять і не потребують.
