60
і в то не втручаю ся. Її річ мати дїло зі своєю родиною, а моя річ дбати за неї відповідно до свого стану.
— І ти думаєш, що вона, двірська панна, буде відповідна до твого хлопського стану?
— Думаю, єґомосць, що буде. Виж знаєте, я її ще маленькою вибавив і виносив на своїх руках, коли служив у дворі. Їх були дві сестри. Старша, тепер панї ґрафиня, та була врождена панї, горда, недотика, остра на слово; а ся молодша, то від разу видно було, що проста, щира, гадав би хто — хлопська дитина. Старша бувало дивить ся спокійно, як бють людий на панщинї, забивають у колодки та морять голодом, — се було для неї щось таке, що так і має бути й не може бути інакше. А отся молодша, то при таких пригодах ховала ся геть і плакала, а дивити ся на людські муки не могла нїколи. Тай від малку була в домі якось так як наймичка. Старша строїть ся, на фортепянї грає, виспівує по француськи, а молодша все більше в кухнї та в челядній, з дївчатами жартує та співає, тай робить з ними все що треба, всякого покривдженого та зневаженого потїшить, запоможе а нераз і випросить від кари. Таку вже їй Бог ласкаву душу дав. І все собі скромна, тиха, трудяща, а оте двірське житє вважала собі за божий допуст, а не за жадне добро. Все її в село тягло, до хлопської роботи; все надїяла ся, що панщина ось-ось скінчить ся і що в селах почнеть ся нове, свобіднїйше житє. Вона з тимі вчила ся, аби колись бути корисною на селї, вчила ся такого, чого нїякі панни не вчать ся. От за все те я й полюбив її як свою душу і чую, що без неї не міг би й жити на світї. А за що вона мене полюбила, то хиба Бог знає. Я з нею нїколи й не говорив про се, та менї й байдуже. Любов, се божий дар; кому дасть ся, бери її не оглядаючи жий нею як чистим повітрєм та соняшним сьвітлом. Оттаке й моє, єґомость.
О. Квінтілїян не без внутрішнього зворушеня слухав отсих простих, а так глубоких висловів хлопської душі. У нього самого тьохнуло серце; він пригадав собі свою молодість, з разу заглушену шкільними науками, потім зманєровану церемонїями та всякими забобонами, за якими засихало всяке щире та просте чутє, а нарештї прибиту старанями за хлїб, за наживу, де першою жертвою падала звичайно любов, а на
