64
— Ха, ха, ха! — засміяв ся о. Квінтілїян, — що я мав би вам сказати таке духовне упімненє, то ви менї говорите. Гарно, гарно! Вам би, здаєть ся, краще попадею бути, нїж простою Думячихою. Ну, як собі знаєте. Кличте Костя, приступимо до списаня протоколу.
Галя покликала Костя, о. Квінтілїян списав що було треба, Думяк заплатив що належало ся за оголошенє оповідий і всї розійшли ся задоволені. Тілько о. Квінтілїян по їх відходї довго ходив по канцелярії, завзято пакав люльку, всміхався сам до себе то знов морщив чоло і спльовував, а нарештї буркнув рішучо:
— Ну, нехай собі про мене! Яке менї дїло! Та все таки сей Кость менї не подобаєть ся, дуже не подобаєть ся!
А за три недїлї, при остатнїй оповіди, був шлюб Костя з Галею і весїлє на славу. Стара Думячиха уперве тепер почула себе матїрю і головою широкої родини і виступила в повній своїй повазї усвяченій віковими звичаями, щоб звеличити шлюб своєї єдиної дитини. Із глубини своєї скринї вона видобула спорий рукавець зі срібними талярами з погрудєм Марії Тереси, скарб, що перейшов до неї від її баби і про який доси не знав нїхто, навіть її син. Вона сипнула тими грішми на єдине в її житю свято. Зарізали три вепрі й три ялівки, купили три бочки пива і бочку горівки, нарізали дробу, спросили свояків і знайомих і сусїдів з трьох сїл, не виключаючи й дальших.
А в суботу по півднї зароїло ся Думячишине подвірє від дївчат і парубків і свашок у святочних строях. Починав ся весїльний обряд вінкоплетинами й печенєм короваю. За величезним столом, на якому насипана була цїла купа зеленого барвінку, позасїдали свахи; стара Думячиха виступила на лаву і серед загальної тиші розпочала обряд піснею:
Ізійди, Боже, до нас,
Бо тепер гаразд у нас!
І ти Божая мати
Зійди до нас до хати,
Віночки увивати,
Коханє парувати.
