Сторінка:Іван Франко. Великий шум. 1907.pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

66


Пишний коровай місити,
У Бога щастя просити“.

І старосьвітські обряди йдуть своєю чергою: коровай місять, лїплять, саджають, підгнїчують у печи, все з піснями, з примовинами, усталеними старими звичаєм. Свахи-пекарки беруть ся за руки і співають перед пічю:

А вжеж ми заробили.
Коровай посадили,
Соломою підгнїтили
І задом і передом, —
Дайте-ж нам горівки з медом!

Весїльний староста, що по всадженю короваю в піч, при якому він мав довшу промову, засїв на своїм старостинськім місцї за столом під образами і під шлюбними вінками, кричить на все горло:

— Дружбо-о-о!

— Ставлю ся на розказ пана старости! — кричить і собі-ж червоний від біганини, рослий і звинний та як пава вбраний парубок, що служить Костеви за дружбу і має сповняти всї накази старости.

— Дружбо-о-о! — кричить ще раз староста немов не бачучи дружби, що стоїть перед столом із шапкою в руцї, — доходить мене чутка, що комусь кривда тутка. Свахи своє дїло зробили, коровай нам всадили, соломою підгнїтили задом і передом і хочуть горівки з медом. Ти хиба не чуєш? Чом сього дїла не пильнуєш?

— Готов служити, пане старосто! — різким виголосом відповідає дружба, по козацьки обертаєть ся на одній нозї в півокруг і щезає серед весїльної юрби, щоб за хвилину явити ся з писаною, плескатою фляшкою, повною червоного напою — розігрітої з медом горівки, і з срібною чаркою в другій. Він передає одну й другу в руки старостї мовлячи:

— Благословіть, пане старосто!

— Най Бог благословить! — відповідає староста, приймає до руки фляшку, до другої чарку, наливає повну, і пригубивши її енерґічним рухом виприскує всю решту до гори на стелю, відки густий, червоний напиток як краплї крови капає на стіл і на скупчених біля нього гостий.