Сторінка:Іван Франко. Великий шум. 1907.pdf/76

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

67

— Як сей солодкий напиток капає на нас із стелї, — говорить староста, — так нехай ласка божа капає на сей дім, на його господарів і на ту молоду пару, що завтра має стати до шлюбу святого. Віват!

— Віват! — гуде окрик, аж хата трясеть ся і вікна дзеленькочуть. Староста тимчасом спокійно наливає другу чарку, випиває її і передає в руки свого сусїда. Іде частованє. Свахи чекаючи своєї черги співають:

Із стріхи горіхи летїли,
А свахи горівки схотїли.
Та вже-ж нам староста догодить,
Що нас та горівка доходить.

А вже в сїнях загудїв сердито бас, зазвенїли цимбали, заплакали три скрипки і загуркав бубен. Молодїж рушила на ті голоси, як бжоли до меду; сїни наповнили ся живими квітами, парубками й дївчатами; лиця у них розгарали ся якимось дивним огнем, у очах запалювали ся искри, всї молоді тїла мимоволї порушували ся якимось таємним ритмом. Природа подала свій голос, тиснучи парубків до дївчат і дївчат до парубків. Почули ся співи, з разу невинні, весняні, наівні, майже дитячі:

Ой то в мене дївчинонька, ой то в мене душка,
Як червона гарасівка коло капелюшка.

— Дружбо-о-о! — гуде з хати голос старости.

— Ставлю ся на розказ пана старости! — кричить дружба покидаючи свою танечницю і протискаючи ся до хати.

— Додай охоти молодїжи до танцю! Частуй вареною! Але памятай, нинї без сороміцьких. І без піятики. До перших когутів, довше не позволяю.

— Слухаю, пане старосто, — мовив дружба і потонув у юрбі.

Пішли танцї і співи. Співали лише парубки. Чарки ходили по руках, пляшки з горілкою треба було наповнювати раз по разу, бо стиск і сперте повітрє і шалені скоки і горячі почутя будили спрагу. Врештї всї зажадали пива для охолоди; співи свах при жіночім столї тілько десь-колись вчували ся з гамору танечників, як тихий бренькіт мушок серед ревучої бурі.

До півночи хата немов підіймала ся в повітрє на крилах пісень. Тодї почала тут і там позївати втома. Іскри в очах