Сторінка:Іван Франко. Великий шум. 1907.pdf/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

68

гасли, лиця блїдли, по під очима виступали синї насмуги. Та музика не втихала, свавільні тони так і дригали в ногах, помости грали від тупотїня і короткі, горячі співанки вили ся над юрбою як ластівки над буйною нивою.

— Дружбо-о-о! — залунав із хати голос старости.

Дружба задиханий, заточуючи ся мов пяний, ставив ся перед столом.

— А що я тобі велїв? — гукнув староста грізно.

— Забув, пане старосто.

— А бачиш, дївкам голови закручуєш, тай сам закрутив ся. Не тямиш про перші півнї?

— Тямлю, пане старосто.

— А не чув півня?

— Не чув, пане старосто.

— Ну, певно, ти би тепер і гармати не чув, як би тобі над вухом вистрілила. Ідиж і зараз зупини музику. Годї танцювати! Кождий до дому і ти зараз лягай і спи, бо в тебе завтра тяжка служба. Зрозумів?

— Зрозумів, пане старосто! — сказав дружба цїлуючи його в руку, обернув ся і вийшов із хати. За мінуту всї гуки та звуки затихли, юрба без гомону розійшла ся, кому куди слїд і Думячишина оселя задрімала.

А другого дня, в недїлю, скоро засвитало, вже староста і дружба були на ногах, уже почали з'їжджати ся бояри на конях, в червоних шапках, при пистолетах. Стара Думячиха почастувавши їх як належало, стала виряжати їх до двора по молоду. Староста й Кость Думяк на вороних конях, уквітчаних і перевязаних червоними попругами, станули на чолї походу; дружби на так само оздоблених конях кінчили поїзд і він рушив з подвіря парами-парами, поки не простяг ся на шляху довгою, ріжноцьвітною та переважно червоною гадюкою. За ними плила тужлива пісня свашок:

Ой полем, полем виноградом
Їхали бояри, а все рядом,
А старостонька все передом;
Під ним ся коничок розбутав,
Сваненьцї виноград поламав.
Уставай сваненько раненько,
Підливай виноград частенько,