69
|
Аби той виноград зелен був, |
Виїхавши за село всї бояри на коменду старости як один вистрілили з пістолетів, закричали „віват“ і чвалом пустили ся до двора. Не минула година, а вже погостивши ся в дворі (пан Субота на той день навмисно виїхав до Самбора) вертали з панною молодою і попростували до церкви, де вже ждали свахи молодого.
Всї вистояли цїлу службу божу, на якій мусїла ще бути оголошена третя оповідь. По службі були ще якісь хрестини і тілько відправши їх о. Квінтілїян дав шлюб Костеви й Галї. Він обмежив ся на саму урядову формальність, не обертав ся до молодих нї з якою промовою і не побажав їм нїчого доброго, — видно було, що його моментальний добрий настрій до них уже минув ся і він бачив у молодій парі лише своїх нових парафіян, неподібних до всїх инших, що не захочуть кланяти ся і корити ся йому і можуть причинити йому не мало ріжних клопотів.
По шлюбі весїльний поїзд зараз рушив до Думячишиного дому. Галя в панськім весїльнім строю, в білій сукнї, з білим вельоном і з золоченим вінцем на волосю йшла поруч свого мужа, що таким же золоченим вінцем на кучмі виблискував до сонця. Зараз за брамою кладовища заграли музики, заладкали свахи:
Дякуймо попонькови,
Як свому батенькови,
Що не довго забавив,
Швиденько нас відправив.
Вхід до материного двора відбув ся знов з усїми звичайними церемонїями. Свахи ставши біля входу співали:
Відчиняй, мати, лїску,
Веде ти син невістку,
До хати помічницю,
До працї робітницю,
Для сина принадоньку,
Для тебе розрадоньку.
Думячиха вийшла їм назустріч у кожусї виверненім до гори вовною і з великої сївнї зачираючи пригорщами овес
