70
обсїяла ним насамперед обоє молодих, що стояли перед нею, а потім бояр, дружок і весь весїльний похід. Знов заграли музики, заладкали свахи, а Думячиха забуваючи инші звичаєм усвячені обряди зкинула з себе сївню і кожух і з голосним, радісним риданєм кинула ся до Галї, почала цїлувати й пестити її приговорюючи:
— Моя дитина, моя! Від моєї груди, моїм молоком виплекана, моїми руками виколисана, моїми молитвами менї й мойому синови дарована. Тепер, Боже, хоч бери мене зараз зо світа! Я щаслива, що дожила сеї хвилї привитати таку невісточку на своїм подвірю!
Голосні окрики: віват, і вистріли з пістолетів і голоси музики покрили її слова. Юрба валила в подвірє кричачи та співаючи, а попереду Кость і Галя, а за ними мати й староста, а за ними дружби й дружки в вінках і биндах і шовкових хустках. Перед сїнешним порогом нове витанє, нові співи; свахи затягли:
Радуй ся, матїнко!
Ведем ти дитятонько,
Як одно, так другоє,
Тепер твої обоє.
Знов Думячиха без памяти цїлує невістку й сина, знов грімкі вівати й окрики весїльної дружини, трелї скрипок і гуркотїня бубна, і хата й сїни й усе подвірє заповнили ся народом веселим, крикливим, щасливим уже тим, що бачив радість довкола себе і міг любувати ся щастєм молодої пари й її матери.
Нарештї втишили ся, всїх гостий порозсаджували по за столи в хатї і в сїнях і на подвірю. Почав ся епічний, весїльний обід, що тревав аж до заходу сонця, з горівками, пивами й медами, з музиками й співами, з піснями до кождої страви, з похвалами і придирками. На першу страву подали борщ, який свахи привитали піснею на похвалу борщу:
Уже нам дають борщу,
А я чола не морщу,
Бо борщ найстарша страва,
І господинї слава.
Надійшла капуста, та при нїй хори жіночі роздїлили ся на двоє; одні величали капусту:
