73
|
Ой то нам були юшечки, |
Всї повставали за столами. Староста перехрестив ся, провів молитву „Царю небесний“, яку всї повторили за ним, а потім почав весїльне дякуванє:
— Панове бояри, дружбове і дружки, свахи й сватове, гостї близькі й далекі, свояки й сусїди. Благословив нас Бог сей акт весїльний щасливо розпочати і щасливо докінчити. Дякуємо небесному Богу за його ласку, а що ми тут крапель ізпили і кришок хлїба покришили, най то Бог нашій господини і її синови, пану молодому, стокротне надгородить. А я вам панове дякую, що сте мене яко старосту сего весїльного акту поважали і по мойому наказу поступали. Тай ще вам одно скажу: є тут меже нами зіронька ясна, дївчина красна, що нас усїх тут принадила не лише своєю красою, але також своєю добротою. З панського гнїзда пташка, вона наш простий стан полюбила і під хлопською стріхою собі гнїздо звила. Дай же їй Боже вік довгий і пожитє щасливе, аби горя не знала і у всїм добрі тривала! Пане молодий, а покажи нам свою любу, що її привів із шлюбу!
Галя, що доси сидїла за столом обік Костя тулячи ся до нього і дуже мало що їла й пила, якось немов жахнула ся при тих словах. Та Кость знав, до чого воно йдеть ся. Він швидко встав, обоє з Галею вони вийшли з за стола, і він підложивши їй під ноги свою могутню долоню півдняв її в гору як малу дитину; вона випрямила ся сміло і окинула очима всїх гостей, і разом із сотки уст загриміли радісні окрики:
— Віват! Віват! Най нам жиє наша нова панї, нам рівна і нам прихильна. Многая лїта!
Думяк обносив її по хатї, по сїнех і по оборі і скрізь люди тисли ся до неї і цїлували її руки та ноги. А коли нарештї Кость поставив її на землю і з нею разом пройшов знов у сїни, а з сїний до хати, свахи обернули ся до його матери з піснею:
|
Радуй ся, матїнко, радуй ся, |
