Сторінка:Іван Франко. Великий шум. 1907.pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

75

а що дїяло ся в краю, на що заносило ся в краєвім і державнім правительстві, про се до селян не доходили нїякі вісти. Досить, що двори присмірнїли і недокучали селянам, а інодї й запобігали їх ласки, щоб мати дешевого робітника; про важні аґрарні справи, що викльовували ся тодї в краєвій адмінїстрації, не писали нїяки ґазети під тиском безглуздої цензури, не говорено нї на яких вічах і зборах, бо се були тодї нечувані у нас річи; все робило ся секретно, тихо, канцелярійним способом, а ґубернатор Ґолуховський, Австрієць до дна душі, дусячи всякі прояви крикливого польського патріотизму рівночасно працював усильно над тим, щоб із середнїх і висших верстов галицько-польської суспільности виробити те, чого Польща від віку не мала — вишколену, покірну наказам і натякам з гори і віддану одному дїлу бюрократію.

По селах де-де почали проривати ся ріжні місцеві конфлїкти. В Грушатичах прийшло до передирок між громадянами й попом. Думяк і його невеличка кумпанїя порушили думку заведеня тверезости в селї, почали збирати людий біля церкви по службі божій і поминати їх, щоб здержали ся від пянства і запомаганя арендарів. Та люди сміяли ся з тих промов, кепкували з Думяка та Яця Коваля, а деякі попівські підлизнї заскаржили їх перед о. Квінтілїяном, що мішають ся в проповідницьке дїло. О. Квінтілїян одної недїлї прийшов і сам послухати Думякової проповіди, а чуючи, що він замісь простого збриджуваня людям горівки і поклику на образу божу звертає увагу людий на такі річи, як приспорюванє доходу панам через підпиранє їх пропінації, збіднюванє селянства та оглупінє пяниць, заборонив йому говорити в такім дусї твердячи, що се вже не свята, богоугодна тверезість, против якої й він не має нїчого, але „полїтика“ — того слова тодї, попікши ся на „мартовій горячцї“ 1848 р., всї галицькі інтелїґенти дуже бояли ся — і простий бунт. Думяк спротивив ся тому.

— Як же, єґомость, бачите самі, що нарід допиваєть ся до згуби. Думаю, що се ваша річ остерігати і навіть примусити його, аби отямив ся.

— Моя або не моя! — гордо відповів о. Квінтілїян, — а тобі зась! Вже я їм, пяницям, не стілько говорив, та хиба вони послухають?

— Приводїть до присяги на тверезість, — мовив Думяк.