85
Сей крик немов оживлює тихе село.
Тут і там скриплять двері і відчиняють ся фіртки з подвіря на вулицю, з вікон і з поза плотів висувають ся людські лиця і зараз покривають ся тїню якоїсь непривичної для них суворости. Але нїхто не витає панка на возику, не відповідає на його поздоровленя, лише ненастанний дїтський крик вєть ся довкола нього мов рій чмелїв і супроводить його аж до другої громадської лїси, де кінчить ся село. І супроводить далї, в опустїлі поля й толоки, і ще й до лїса біжить луна та перекидаєть ся зичними окликами:
— Біда їде! Гей, там біда їде!
А потім злобні співи:
Гей там на горбочку
Їхав дїдько в черепочку,
А ми його не пізнали
Тай шапочки поздіймали.
А старші люди, поважні ґазди плюють на слїди його колїс на вуличній куряві та приговорюють:
— Щоб ти карк зломав! Щоб ти не дочекав більше їздити сюди!
А проминувши непривітне село їздець скручує на міст і звільна підіймаєть ся на своїй бідї на високе узгірє, на якого краю червонїєть ся панський двір. Не перший раз він тут гостює, та сьогоднї має надїю довести своє дїло до ладу.
Пан Субота з жінкою сидить на ґанку та любуєть ся цїлим озерцем астрів та мальв та ґеорґінїй та безсмертників і инших осїннїх цьвітів, що густо обсїли грядки перед ґанком. Побачивши комісаря Годієру на його візку він простягає против нього руку і витає його кивками простертої в верх долонї. А комісар усьміхаєть ся своїм деревляним обличєм, махає своїм цилїндром і ще глубше похиливши ся в'їжджає на панське подвірє аж до возівні, тут у вільнім куточку ставить свою біду, випрягає з неї свого коника, привязує його до плота і кидає йому жменю сїна з під свойого сидженя, а сам бючи себе долонями по відсиджених та болючих колїнах з тим самим безпредметовим усміхом іде до двора. Нїхто не виходить стрічати його, навіть пес припнятий біля буди не встає зі свойого леговища, а побачивши його вишкірює
