86
зуби, гарчить якось нерадо і потім знов закладає свою кудлату голову під задню лапу і звинувши ся обарінком спить далї там, де перестав перед хвилею.
Пан Субота стрітив його в передпокою, засукуючи руки.
— А, пан комісар, пан комісар! Усе на ногах, усе на возику! Щож вас сим разом приводить до мене? Чи все та сама стара турбота?
— Все та сама! — мовив комісар, стискаючи обі долонї пана Суботи. — Вона не дає менї спокою. Не можу витримати дивлячи ся на те, що тут дїєть ся. Ясновельможний пане, ви не повинні сего довше терпіти, не повинні під загрозою власної руїни.
— Щож таке страшне у мене дїєть ся? — з комічним переляком запитав пан Субота.
— Повне безправє! Повна девестація вашого добра. На власні очи бачу! В лїсї скрізь тілько й чуєш цюканє та скрип селянських возів, по стернях скрізь селянська худоба, толочить нові засїви, засуває рови. Не вжеж можна так легковажити собі власне добро?
— А щож я на се пораджу? — відповів добродушно пан Субота. — Сервітути за ними, то вони в праві. А шкоди та девистації такої страшної, як ви кажете, вони менї не роблять. Адже все робить ся під доглядом моїх людий і під моїм власним. Лїс вичищують із сухарнику та вітрових зломів, на полях селянська худоба полишає більше гною, нїж робить шкоди.
— Патріархалїзм, вельможний пане, старий, перестарилий патріархалїзм. Пора нинї на нові погляди. На комунїзмі з хлопами не зайдете далеко і чим більше їх, тим більша буде ваша кривда. Нинї основний закон: що моє, того не даеш! Тілько на такій основі можлива раціональна господарка.
— Ну, ну, пане комісарю, — мовив пан Субота силоміць садячи його на софі і сам сїдаючи біля нього, — не таке то все страшне, як вам видаєть ся. Певна річ, сервітути нам невигідні і спиняють подекуди раціональну господарку. Та тут же один сам для себе не порадить нїчого. Треба чекати законної розвязки дїла.
— Чекати! Вам аби лише чекати! То ваш рай, то ваша надїя — чекати, — впадаючи в запал та аж захлипуючи ся
