А як не хочеш ти ходити блудом,
Не гай ся поміж простим, підлим людом!
Показуй ся лиш жінцї благородній
Або мужам, що благородство знають, —
Вони тобі покажуть шлях найкращий.
В їх супроводї Амора знайдеш ти, —
Їм поручи мене, як лиш найкраще зможеш.
Поміщений за сею канцоною сонет VIII являєть ся наслїдуванєм поданого висше сонета Гвідона Ґінїчеллї, якому можна дати титул:
Любов і благородне серце — се одно,
Як мовить наш поет у своїй піснї;
Одно боз одного так обійтись не може,
Як та душа розумна без ума.
Природа люблячи призначує серцям
За пана Амора, йому-ж житло у серцї,
В якого глибинї він сонний спочиває
Чи то коротший, чи то довший час.
А в тім являєть ся йому краса в розумній жівцї,
Яка принадить зір його і в серцї
Бажанє збудить жити з нею в купі.
Бажанє се живе в ньому так довго,
Аж поки дух любови не просне ся;
Те саме творить гідний муж і в жінцї.
Що одначе чутє автора не позбавлене було нїжности, про се свідчить сонет IX, якому можна дати титул:
В очах носить Амора панї моя:
І все, на що гляне, вона оздобля;
Де ступить, усякий за нею зорить;
Кого поздоровить, в тім серце тремтить.
