обявляла ся первісно божа воля. Відси потреба пояснень. Але й поясненя не новинні бути премудрі. Бог обявляв себе і найвисші правди людському родови ріжними часами, в ріжних місцях і народах; правда, все найважнїйше він обявив лише вибраному народови — Жидам, і через них потім Христовій церкві, але дещо він обявив також праведним і мудрим поганцям, таким як Арістотель, Плятон, Птолємей та Верґілїй. Середньовікова вченість полягає на тім, щоб із тих єдино дозволених і раз на все даних жерел уміючи черпати знанє. Цитати з письма святого, з отцїв церкви та старинних фільософів мають для середньовікового чоловіка непохитну повагу і повну доказову силу, далеко більшу, нїж може мати свідоцтво наших змислів, досвіду та обрахунку.
Середньовіковий світогляд такий, як виложено висше, називаєть ся грецьким словом ґеоцентричним, тобто таким, у якому земля вважаєть ся осередком світа, і антропоцентричним, тобто таким, у якому чоловік уважаєть ся осередком усього сотвореного. Для нього земля цвите й родить, для нього сходить і заходить сонце, кружать но небу планети, обертають ся сфери. Йому в осторогу посилає Бог комети і небесні появи, допускає демонам потрясати підвалини землї та ригати пекельним огнем, йому за кару або в нагороду дують вітри, гуркочуть громи, надходять повенї та гради або природа пишаєть ся гарним веремєм. Для чоловіка Бог сам або через своїх ангелів, святих та пророків творив і творить раз-у-раз незлїчені чуда; за нього йде від віку ненастання боротьба між небесними й пекельними силами, для його ратунку навіть син божий, друга особа Тройцї, зступив із неба, став ся чоловіком, приймив бідність, труди, наруги, муки й смерть. Як від божого трону через Голгофу й Єрусалим до Сатани в осередку землї йде проста лїнїя, по якої обох кінцях стоять екстреми противні собі і вічно непорушні, а в серединї між ними замикаєть ся все рухоме і сотворене і минуще, так ідеї первісної
