Але не лише в сей темний закуток, повний страховищ та погрози, лїтало екзальтоване чутє містиків. Не забуваймо, що основною, движучою силою містики була безмежна любов, увільнена, на скілько на се позволяла людська вдача, від примішок усього тїлесного, любов до Бога й до людий. Ся любов у фантазії одних відживлювала всї муки Спасителя, всї стражданя його Матери, громадила всї страховища пекла і всї зітханя чистилища, аби зворушити душі грішників, силою відірвати їх від земного, болотяного шляху. Головним репрезентантом сего напрямку можна вважати Еспанця Домінїка Гузмана, основателя ордену Домінїканів і святої інквїзіції для поборюваня иншовірцїв та єретиків. Його орден, офіціяльно званій ordo predicatorum, мав у середнїх віках популярну назву Domini canes — пси господнї, що роздирають вовків єресї. У инших ся любов виявляла ся світлими образами, словами повними сердечного співчутя, щирости та пестощів, відчуванєм свояцтва і братерства з усїми людьми, з усею природою оживленою й не оживленою. Головним репрезентантом такої містики був святий Франческо з Ассізі, основатель ордена Францісканів.
Не строгість, не лютованє супроти не так віруючих, не силуванє людий до спасеня, не допомаганє їм дійти до раю та уникнути пекельних мук через насланє на них пекельних мук, тортур та паленя живцем тут на землї було метою сього великого чоловіка. Він, потомок рицарської родини, за молоду веселий панич, що перебувши смертельну хоробу відчув на собі стражданя всього людства і проняв ся глубоким співчутєм до всїх людий, особливо хорих, темних і грішних у своїй темнотї, він і проповідав те співчутє, вчив жити в веселій покорі, при скромній працї, в тихих послугах людям, радуючи ся божим світом і його прегарними творами. В його гимнї написанім італїйською мовою, однїй із найстарших памяток тої мови, читаємо:
