Та все те дрібницї. Ми вже згадали, що сам Данте в своїх писанях нїколи не згадує про свою жінку й своїх дїтий, і коли міряти факти його житя його власною мірою, то найважнїйшим фактом буде ось що. Маючи 9 лїт Данте побачив раз на вулицї дївчинку, роком молодшу від нього, в суконцї червоній як кров. „В тій хвилї дух житя, що пробуває в найтайнїйшій комірцї серця, почав тремтїти так сильно, що в найтихійших пульсах видавав ся менї страшним“. Потім він видав її часто, аж одного разу, коли вже мав 18 лїт, побачив її одягнену в пребілу сукню, між двома дамами старших лїт; вона обернула свої очи в той бік вулицї, де він стояв, боязливий і несмілий, і поздоровила його чемно з невимовною ласкавістю, так що йому здавало ся, що побачив остатню мету всякої роскоші. В ночи після сеї стрічі він мав дивний сон: він бачив її знов, коли в тім явив ся Амор, виняв у нього з грудий серце, яке тут же зажевріло ся мов горючий уголь, і примусив її з'їсти його. Сей сон описав Данте в своїм першім сонетї, який у відписах порозсилав виднїйшим поетам Фльоренції та инших італїйських міст. Ось сей сонет у перекладї на нашу мову:
Кожда душе тужна і серце благородне,
Котрим на вид прийде отсе моє писанє,
Щоб відповідь менї прислали, як вам видно,
Від Амора, що всїм нам пан, моє витанє.
Минула майже вже третина ночи,
Коли горять всї зорі найяркійше,
Тодї у снї менї явив ся Амор,
Якого спогад ще й тепер мене жахає.
Він був веселий, та в своїй руцї
Моє держав він серце, а в обіймах
Дївчину сонну в білому завою.
Збудив її і серце те палкеє
Їй з'їсти дав з принукою мягкою,
А потім плачучи він геть пішов із нею.
