заговорило перше? З природи річи виходило би, що балакуча Ева, але мова, се такий високий дар, що по всїй правдоподібности мусїв на сам перед проявити себе у мужчини. Перше вимовлене слово було Елї — імя Бога. Люди говорили по жидівськи всї аж до вавилонського стовпотвореня; тут Бог помішав їх мови: кожда ґрупа ремесників та робітників занятих при тій будові раптом заговорила иншою мовою; таким робом повстало стілько язиків на світї, скілько там було родів працї; котрі робили найделїкатнїйшу роботу, тих мова зробила ся найбільше варварською. Лиш потомки Євера одні зі всїх потомків Симових не працювали при будові, і їм одним Бог лишив первісну мову, яка від Євера й прозвала ся єврейською. Се було зроблено тому, бо серед того племени мав народити ся Син Божий, і Бог хотїв, аби він говорив чистою, первісною, райською мовою, а не мовою замішаня.
Відси Данте перескакує просто до Італїї та инших романських країв. Покревність язиків італїйського, француського та еспанського він відчуває, але пояснити її не вміє. На його думку ті язики близькі собі тому, бо були близькі від часу вавилонського замішаня. Що латинська мова їх спільна мати, се йому й на думку не спадає; навпаки, він думає, що латина — витвір пізнїйший, штучний, зроблений ученими навмисне для того, аби відгородити науку від загальної доступности.
Аж тодї, коли Данте стає на ґрунтї своєї рідної мови, він висловлює розумні, инодї глубокі погляди. Він шукає італїйської національної мови, і не може знайти її. В Італїї він бачив 14 головних діялєктів, та в кождім діялєктї можна ще розріжнити кілька піднарічій, у кождім містї, в кождій верстві свої спеціяльні говори. Де-ж тут шукати національної мови, спільної, рідної, зрозумілої всїм? Чи взяти котрий із готових уже діялєктів? Данте не згоджуєть ся на жаден, і хоч сам не раз узнає Рим столицею світа, то про
