Сторінка:Іван Франко. Данте Алїґієрі. 1913.pdf/99

VI. ПЕРША КАНЦОНА.

Жінки, що маєте любови розумінє,
Вам про свою сказати хочу милу,
Не з тим, щоб вичерпать її хвалу,
А з тим, щоб власне серце облекшити.

Скажу, що як її згадаю вартість,
Любов у мнї так солодко заграє.
Що як би лиш не брак менї відваги,
Я-б світ весь міг любовю розпалити.

Та не хочу високих слів клеїти,
Щоб з боязни слабим не показать ся,
А говоритиму лиш легким тоном
Про стан її і вигляд благородний.

До вас, жінки й закохані дївчата
Промовлю, бо нї з ким про сеє й розмовляти.

У божім розуміню ангел кличе
І мовить: „Господи, на світї видно
Чудесне щось у дїйсности, що йде
З душі і бє промінєм аж до неба“.

І небо, що йому не брак нїчого
Окрім її вмістить, благає Бога,
І, всї святі жадають сеї ласки.

Лиш Мати божа в земних оборонї
Стає, й Бог мовить, знаючи, що річ
Іде, про неї: „Любі, ждїть спокійно,
Най та бажана вами ще жиє,
Доки я схочу, там, де ще один
Жде з острахом її утрати. Він
Колись засудженим у Підземеллю скаже:
„Надїю бачив я усїх блаженних“.

Моєї панї жде найвисше небо.
Тепер скажу вам про її прикмети.
Котра з вас хоче бути благородна,
Хай з нею йде; бо як вона йде шляхом,