Такі галаси бували звичайно вечером, але нераз і в день. Отже лихо хотїло, що одного дня від третьої до пятої стояв власне такий нещасливий рекрут на шельваху. З самого початку сказав грубіянство якомусь арештантови, що дивив ся в вікно. Дали такий знак, щоби зробити клапачеви „кацмузику“. На ріжних кінцях арештантського будинку, з ріжних поверхів із кільканацятьох вікон нараз посипали ся крики, визиваня, свист і проразливі мявканя. Рекрут кричав також, бігав попід усї вікна, але нїде не міг заздріти нїкого. Доведений до лютости, замовк нарештї і став на однім місцї, щоби відітхнути. В пару хвиль пізнїйше замовкла й „кацмузика“. Бачилось, що спокій настав повний. В казнї вже смеркало ся, тож Йосько зробив руштованє і з книжкою в руках так і припав до вікна. Та ледви прочитав собі під ніс пару слів, коли в тім шельвах, зуздрівши його, проскочив і став против вікна.
— Марш, злодїю, з вікна! — верескнув до Йоська.
Йосько за першим разом не чув навіть крику, так живо був занятий історією про чаплю й рибу, що власне читав.
— Марш з вікна! — ще голоснїйше крикнув шельвах.
— Та чого хочеш від мене? — відповів Йосько. — Адже тобі не заваджаю. Адже видиш, що читаю. В казни вже не видно, то я вилїз трохи до світла.
— Йди геть, бо стріляю! — ревнув шельвах і заки Йосько вспів злїзти зі свого руштованя, вже гукнув вистріл карабіновий.
— — Йой! крикнув Йосько і як сніп упав з руштованя на ліжко, що стояло під вікном. Ноги його задригали судорожно, а руки, в котрих держав книжку, притиснені були до грудий. З під карток книжки бухала кров. Куля попала просто в груди.
— Що тобі? Де тебе трафило? — крикнули ми оба, кидаючи ся до Йоська. Але він нїчого не відповідав, тілько чорні очи блищали, як два розжарені вуглї, страшенно якось відбиваючи від лиця, блїдого, мов у трупа.
На подвірю під нашим вікном і на коритари коло наших дверий зняв ся рівночасно галас. Там сторожа військова вибігла на вистріл, а тут ключник із дїдами шукав казнї, до котрої стрілено. Впали до нас.
