Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


I.

по довгім, важкім отупінню
Знов трискає хвиля пісень,
Неначе зпід попелу разом
Язиками блимне вогень.

Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любови
Не згасла ще іскра жива.

Не згасла ще, тліла, ятрилась
Помимо сліз м́оїх роси;
Та вітер повіяв і попіл розвіяв  — 
Тепер ти вогонь той згаси!

Ні, годі! Не буду гасити!
Най бухає грішний вогень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!


II.

не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.