Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  25  — 


Постій! Постій! Я вмію се відчути.
Моя любов не згасла ще, горить,
Зуміє райський ключ із дна добути,
Зуміє рай запертий отворить.

Не чує? Щезла з ним у пітьмі ночі,
Лиш вид її прошиб мене як ніж.
о, щоб були мої осліпли очі,
Булоб в душі яснійш і спокійніш!

Відень 6. падолиста 1892.


Епільоґ.

Розвійтеся з вітром, листочки зівялі,
Розвійтесь як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.

В зівялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями.
Жебрак одинокий на зустріч недолі
Піду я сумними стежками.