Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  63  — 


А як приємний пан в плащі і пелерині,
Що десь його я чув учора або нині  — 
Чи Жид, чи Єзуїт.

Спинивсь. Лиця його у пітьмі не видати.
Зареготавсь тай ну мене в плече плескати.
„Ха-ха! Ха-ха! Ха-ха!
Ось новість! Куріоз ! Ось диво природниче!
Пан раціоналіст, безбожник  —  чорта кличе!
Ще й душу напиха!

„Мій панцю, аджеж ви не віруєте в Бога!
Я ще недавно чув край вашого порога  — 
Підслухую нераз  — 
Як голосили ви так просто конфіскабль:
„Ne croynt pas au Dieu je ne croye pas au diable!”[1]
Щож сталось нині з вас?

„Не вжеж я  —  а, pardon, що зараз не представивсь!
Та думаю, що ви  —  хто я є, догадались  — 
Невжеж я близчий вам,
Чи можливійший вам здаюсь від Пана Бога?
Чи лекша вам здалась до Сатани дорога,
Аніж на небо там?

„Спасибі вам за се довіря! Розумію!
У вас бажання є, ви втратили надію,
Сказали: як біда,
То хоч до Жида йди, чи пак до чорта; що там,
Що стілько літ його мішали ви з болотом,
Кричали: чорт  —  луда!


  1. Не вірячи в Бога, я не вірю в чорта!