А як приємний пан в плащі і пелєрині,
Що десь його я чув учора або нині —
Чи Жид, чи Єзуїт.
Спинивсь. Лиця його у пітьмі не видати.
Зареготавсь тай ну мене в плече плескати.
„Ха-ха! Ха-ха! Ха-ха!
Ось новість! Куріоз! Ось диво природниче!
Пан раціоналіст, безбожник — чорта кличе!
Ще й душу напиха!
„Мій панцю, аджеж ви не віруєте в Бога!
Я ще недавно чув край вашого порога —
Підслухую нераз —
Як голосили ви так просто конфіскабль:
„Ne croynt pas au Dieu je ne croye pas au diable!“[1]
Щож сталось нині з вас?
„Не вжеж я — а, pardon, що зараз не представивсь!
Та думаю, що ви — хто я є, догадались —
Невжеж я близчий вам,
Чи можливійший вам здаюсь від Пана Бога?
Чи лекша вам здалась до Сатани дорога,
Аніж на небо там?
„Спасибі вам за се довіря! Розумію!
У вас бажання є, ви втратили надію,
Сказали: як біда,
То хоч до Жида йди, чи пак до чорта; що там,
Що стілько літ його мішали ви з болотом,
Кричали: чорт — луда!
