Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ.

Герой отсих віршів, той, що в них виявляє своє „я“ — небіжчик. Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало здібний до практичного життя.

Доля звичайно кепкує над такими людьми. Здається, що сил, здібности, охоти до праці у них багато, а про те вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в життю не дібються. Самі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих. От тим то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застрявають десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заваджають собі й иншим. Герой отсих віршів скінчив трохи щасливійше: раз у своїм життю він здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб.

Причина сеї несподіваної рішучости нікому не була відома, бо мій бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої пляни, надії або терпіння. Тільки кілька місяців по його смерти припадком дістався мені в руки його дневник — помятий та поплямлений зшиток, писаний прихапцем, ночами. Я неохітно взявся читати його і довго мучився, поки дочитав до кінця. Дневник писаний був безладно; були се переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та бичовання себе самого, а оповідання про факти дуже мало. Я вирозумів лише стілько, що небіжчик влюбився був у якусь панночку, дістав від неї коша (видно, розумна панночка була, знала, який муж їй непотрібний), а потім мучився своєю любовю довгі літа, поки його улюблена не вийшла заміж. Тоді він покінчив із собою.