ІЗ КСЕНАРХА АФІНЦЯ
I. ПОЕТИ Й РИБОПРОДАВЦІ
Що вже балакуни оті поети!
Нічого ні один не видума нового,
А кождий з них бере се й теє у другого,
І перемелюють все ті самі предмети.
Нема ж філософічнішого
Народу, як оті рибопродавці,
Але також і нечеснішого, —
Вони лихих усяких штучок справці.
Звичай-бо не велить кропити риб водою
Та й і закон теж се забороняє.
Та як котрий з них літньою порою
Пізна, що риба без води конає,
Сейчас із іншими нібито направду
За щось сварню та бійку починає
І, ніби зранений, паде між риби,
І стогне, й верещить, немов конає.
«Води! Води!» — кричать усі щосили…
Услужний тут товариш підбігає,
Жбухне з відра і риб попідливає, —
Присяг би, що їх тільки що зловили.
|
Уривок із комедії «Порфира», поміщений у Афінеєвих «Дейпнософістах», ст. 225. Для пояснення сеї штуки треба завважити, що вона, мабуть, була викликана конкуренцією між багатими рибопродавцями, що мали в афінській пристані свої басейни й могли все продавати рибу
