Ми жили весь час мов у туманї. Хлопячі веселощі щезли; дїти ходили мов приголомшені, насовлені, мов сердиті. Товариські забави були тодї ще загалом заборонені і навіть карались инколи; та ученики третьої кляси того року коли й здібні були до якої забави, то хиба до такої, що починала ся і кінчила ся бійкою. Били ся між собою, били ся по вулицях з Жидиками, з термінаторами, з уличниками. Я не знаю, чи иньші дїти жалували ся своїм батькам та опікунам на ті щоденні побоєвища в клясї; здаєть ся, що так, бо чутка була, що деякі богатші купцї Жиди бачучи, що їх дїти приносять день у день синяки на спинах та сидженях, ходили жалувати ся до ректора, а коли се не помогло нїчого, повідбирали своїх дїтий зо школи. Дехто грозив скаргою до суду, але на вигранє справи не було надїї; битє вважало ся тодї в Дрогобичі
