то певно вийде що найменьше тиждень, коли й не більше. І весь той час Волянський оповідав плавно, рівно, до річи, без зайвих фраз — і, що найцїкавійше! нїколи не повторив одного і того самого оповіданя два рази. Його оповіданє плило гармонїйно мов невеличка підгірська річка, що лагідно туркоче, нїде не спиняєть ся, нїде не творить анї великих закрутів, анї тихих плес, анї шумних водопадів, і нїколи не вертає в зад. Я був так очарований його казками, що хоч плохий калїґраф, пробував записувати їх — звісно, з памяти, вечером у себе дома. Але де там! Не йшло! Чар його оповіданя лежав у його слові, в його голосї — тодїшня моя дитяча рука не була здібна перенести анї крихти всього того на папір, і я знеохочений кидав свої записки в огонь.
Можливо, що я прибільшую троха, тобто, що в моїй уяві крізь прізму довгих лїт і траґічної смерти того хлопчини його постать виросла по над свій дїйсний розмір. Сконтролювати сього не можу; спомини, се справдї — Dichtung und Wahrheit. Чим більше і щирійше мемуарист силкуєть ся перенести вповнї з усїми фарбами й тонами той образ давно минулих подїй, який лишив ся в його душі, тим більша небезпека, що він до того образа додасть щось зайвого, пізнїйшого, нанесеного течією часу. Алеж зусилє в противний бік, подати лише голі контури картини, лише силюети або навіть
