деревляні рами — ще шкідливійше для вірности споминів, бо дає скелєт замісь живого тїла, пустопорожню тїнь замісь конкретної дїйсности.
Нехай же мій малий товариш Волянський стає перед вами в тій проясненій подобі, в якій він живе в моїй душі! Навіть коли в дїйсности він був менше інтересний, мав менше оріґінального талану, нїж менї здавало ся тодї й здаєть ся тепер, — кому яка шкода з того? А злочин того, що був — знов так здає ся менї — причиною його смерти, через се таки не буде менший.
А причиною його смерти був не хто иньший, як той сам наш учитель і кат, о. Телесницький! Не тямлю докладно, як воно вийшло, досить що раз він „узяв ся до нього по свойому“. Викликав його до ґрадуса, почав питати і зараз на першій хибній відповіди так засьміяв, закпив, загулюкав його, що бідний хлопець зовсїм забув язика в ротї.
— Волянський, та бо ти у нас таки нїчого не вчиш ся! — кричав о. Телесницький торгаючи його то за руку, то за вухо, та скачучи довкола нього мов кат довкола грішної душі. — Я тебе вже нераз заривав, остерігав, упоминав, а ти нї тай нї. Га, сину, то так не можна! Мусимо раз подивити ся тобі там, відки ноги ростуть! Ану, цензор, помічники! Простягнїть його!
