з заду і кинув ним на ґрадус. Він закусивши зуби почав фицкати ногами. О. Телесницький з буком у руках заскакував коло нього, та ось Волянський махнув чоботом як раз у тій хвилї, коли вчитель схилив ся в низ, і чобіт ударив його в самі зуби.
— Овва! — скрикнув о. Телесницький хапаючи себе долонею за рот. Із розтовченої губи потекла кров. Біль о. Телесницького був мабуть не дуже сильний, бо він винявши з кишенї хустку лївою рукою приложив її до рота, а в правій замахнув палицею і не тратячи доброго гумору говорив далї:
— Е, сину! Так ти ось як? Ну, се у нас не йде! Сього ми не можемо дарувати! Ану, кладїть його!
Помічники тимчасом разом з цензором таки перемогли Волянського, стягли з нього верхнї й нижні штани і простягли його на ґрадусї. Оба помічники держали цупко за ноги, цензор сїв на його плечах, придержуючи обома руками його руки, а о. Телесницький кинув ся що сили бити бучком по голому тїлу. Зараз за першим ударом Волянський крикнув страшенно. О. Телесницький зупинив ся; він смакував сей крик болю і не міг здержати себе, щоб не зажартувати:
— А, прецїнь ми раз почули від тебе людський голос! Ану ще раз!
