Найменше автобіоґрафічного маєть ся в оповіданю „Борис Граб“, хоча й тут фіґура Міхоньского включно до назви зрисована з дїйсности. Та тілько дїяльність сього симпатичного й замітного чоловіка зі сфери добрих намірів та принагідно висловлюваних афоризмів переведена в дїло, систематизована та розвинена. Анї я не був Борисом Грабом, анї взагалї не було за моїх часів у Дрогобичі анї пізнїйше в Перемишлї, де Міхоньский умер, такого щасливого ученика, анї Міхоньский на жаднім ученику не пробував розвинути свої педаґоґічні погляди. Таким робом герої сього оповіданя підмальовані, так сказати, значно по над їх природну величину. Се було зроблено з огляду на більшу цїлість, із якої „Борис Граб“ являєть ся маленьким виривком; та сеї більшої цїлости, повісти „Не спитавши броду“, менї так і не довело ся скінчити; деякі дальші виривки з неї я подам іще в дальших томиках отсього виданя. Додам тут, про первісний текст нарису „Борис Граб“, друкований у „Зорі“ 1890 р. ч. 9, тут являєть ся значно розширений, власне з огляду на повноту характеристики Міхоньского.
Львів д. 20. мая 1903.
І. Франко.
