Цензор і помічники підняли Волянського, привели в порядок його одежу, раз у раз піддержуючи його.
— Ну, щож ти, не маєш сили сам стояти на ногах? А мав силу вибити менї зуби! Го, го, синку! Бачиш тепер, як то у нас виглядає? Ади!
І він показав йому закровавлену палку і кроваві кропки по стїнї, що набризькали з неї.
— Бачиш? А знаєш, як то називає ся? Отже знай, се кутя з маком! Ти бачив, як на сьвятий вечір кидають її на стелю і вона отакими бризьками прилипне до стелї? Що тодї приговорюють? Не тямиш? Правда, кажуть: Сїй ся, роди ся жито, пшениця, всяка пашниця! Так само і в нас. Із отакого сїмя має вирости пильність, умілість, послух, покірність, пошанованє старших і всяка иньша пашниця. Ну, а тепер іди на місце.
Волянський тихо стогнучи стояв на місцї. Помічники цензора взяли його по під руки і повели до лавки.
Сїдаючи він скрикнув з болю.
— Га, га, га! — реготав ся о. Телесницький. — А що, бігають мурашки? шкроботять хрущі? А видиш, як то недобре засиджувати ся на однім місцї! Га, га, га! сьмійте ся, хлопцї! Сьмійте ся!
