ротьбу чотири що найдужші хлопцї і якого повалено на ґрадус аж при власноручній помочи о. Телесницького. От то була для нього радість! Не мало дотепів висипав він того дня, а найудатнїйший був остатнїй. Він написав на на таблицї великими буквами:
Dnia 15 grudnia wielka klęska w III. klasie.
А під тим по руськи:
Дня 15 грудня великая кляска въ III. клясѣ.
— Га, га, га! — реготав ся він. — Ану, ти Упав! — се він до мене так. — Чому то називає ся кляска?
— Бо як бють, то кляскає, ляск іде — відповів я.
— Добре. Отже маєте менї кождий на завтра переписати се по 100 раз, а то на те, щоб ви той день і ті слова затямили собі на цїле житє, і щоб знали, як перед одним професором жалувати ся на другого.
О. катихита Красїцкого ми вже більше не бачили в клясї. Після тої памятної сцени в манастирськім рефектари він як зляг у постелю, то вже не підняв ся з неї, хоча дожив їще до тої пори, коли о. Телесницького перенесено з Дрогобича до Добромиля. Той сам „лямполиз“ оповідав менї, що виїжджаючи з Дрогобича о. Телесницький хотїв було зайти до келїї хорого о. Красїцкого і попрощати ся з ним. Але хорий не велїв впускати його.
