Одної суботи по обідї (в суботу по полудни в нас не було школи) приходить до мене один товариш і каже:
— Старий Лїмбах хоче бачити ся з тобою.
— Деж він?
— А ось на вулицї.
Я взяв шапку і вийшов. По вулицї перед моєю кватирою ходив середнього росту чоловік з сивим, коротко обстриженим волосєм на голові (шапку він зняв і обтирав собі піт із чола), в сїрім старенькім сурдутї і зовсїм не авантажних штанах, у полатаних черевиках. Його можна було приймити за якогось вандрівного ремесника або так просто за волоцюгу. Лиш лице старого, здорове, з енерґічними рисами і блискучими очима, з коротко стриженими вусами і давно не голеною, стернистою, білою як сметана бородою виявляло слїди більшого духового житя, нїж звичайно стрічаєть ся у людий тої верстви. Він наблизив ся до мене і подав менї руку.
