— Ви Франко?
— Я.
— Син говорив менї, що в вас ладна біблїотека.
Син Лїмбаха був моїм товаришем по ґімназії, ходив о рік низше мене і вважавсь одним із найздібнїйших учеників дрогобицької ґімназії.[1]
— Та що, ладна не ладна, — сказав я. — Що можна роздобути в Дрогобичі при моїх обмежених засобах…
Я діставав книжки переважно від товаришів за те, що помагав їм у шкільних занятях, а дещо купував за гроші зароблені також із лєкцій і ощаджені на їдї та одежі.
— Ану покажіть!
— Прошу.
Ми війшли до кімнати, де крім мене жило ще кілька учеників. Не чекаючи запросин старий Лїмбах узяв собі крісло, сїв коло шафи з книжками і почав переглядати. З разу наткнув ся на руські брошури та розрізнені річники старих часописей 50-их та 60-их років. Була того повна поличка.
— А се що?
— Та се наші руські друки.
- ↑ Тепер він живе у Львові на становищі ґімназіяльного вчителя.
