Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/153

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 141 —

— Так, — відповів я червонїючись.

— Коли так, то се повинно бути вам першим взірцем. Такою прозою, як сей Челлїнї, мило хто в сьвітї вмів писати. Ґете знав, що перекладати. Він хотїв на ньому навчити ся, як писати спомини, але полишив ся куди-куди позаду свойого взірця. Його Wahrheit und Dichtung многословна, претенсіональна і нудна — се найтяжший гріх для споминів. Нудні! Für die Katz!

Дальше обік споминів Челлїнї стояла Шіллєрова історія трицятилїтньої війни.

— А се ви читали?

— Нї ще.

— І не читайте. Шкода чобіт. Шіллєр великий поет, найбільший нїмецький поет, але нїякий історик. Се він писав для заробітку, для хлїба. Für die Katz!

Його очи заблисли радістю, коли сягнувши далі добув Віляндового „Оберона“.

— Отсе гарне! З усього Вілянда лише одно й варто читати. А се що?

Він держав у руцї Кляйстів „Der zerbrochene Krug“.

— Кляйст? Кляйст? Що се таке?

Я тодї власне прочитав сю чудову комедію і бачучи, що Лїмбах не знає очевидно сього автора, пробував хвалити його.