жденні ліжка накриті якимись брудними не то веретками, не то коцами, холодна і давно не білена піч і кривоногий столик завалений шкільними книжками та зошитами молодшого Лїмбаха. На підслїпуватім віконцї стояла невеличка лямпа, а в темнім кутї, над ліжком — біднїйшим і бруднїйшим з поміж обох, очевидно батьковим — була прибита до стїни поличка, на якій видно було також книжки накидані досить безладно купками, або поставлені хребтами на зверх.
Старий Лїмбах у моїй присутности не робив собі нїчогісїнько з того непоказного вигляду його помешканя, не пробував анї звинятись, анї іронїзувати, по просту не звертав на се нїякої уваги. Він вилїз із чобітьми на своє ліжко, дістав із полицї Пікквіка, товстий і досить пошарпаний том нїмецького перекладу в полотняній оправі, і вручивши його менї попрощав ся. Провівши мене до сїнешних дверий він вертаючи в свою хату заглянув до хати ґосподинї і сказав так само по просту:
— А що там маєте для мене на обід? Давайте їсти, бо я голодний як пес.
Була четверта година по полудни, а сей чоловік був доси без обіду! Пізнїйше я дізнав ся, що він коли було заговорить ся з ким про цїкаві для нього річи, потрафив і зовсїм забути про обід. Його орґанїзм був на стілько сильний та кремезний і мабуть загартований
