Я всьмїхнув ся на таку здогадку.
— Адже й ми з вами бідували —
— Е, що, не говоріть! — буркнув він, і перший раз я почув у його словах якусь прикру, сердиту ноту. — Не можна так казати: „ми з вами“. Що ви рівняєте себе зо мною? Ви жили бідно, але не бідували. Розумієте? То величезна ріжниця. Жили в бідности, але рівно, правильно, не знаючи иньшого житя, отже не знаючи анї зависти, анї такого, щоб одного дня не відати, що будете їсти, де подїєтесь на другий день. То значить бідованє. Ви щасливий чоловік. Ви жили бідно, але не бідували. То ви й не можете тут, у того пана Зо́ля, дочути ся тої ноти.
— Алеж власне в ньому хвалять і подивляють його обєктивність, незрівнану вірність його описів і обсервацій, його повну правдивість — вирецитував я.
— Дурниця! Глупі формули! Für die Katz! — буркнув Лїмбах. — Правдивість! Що таке правдивість? Правда, абсолютна правда недоступна для нас. Кождий бачить лиш те, що йому позволяють бачити його очи, і бачить так, як уставлені й зафарбовані ті очи. В одного вони зафарбовані на зелено, то й бачить він усе в весняній зелени; у иньшого на червоно, то й бачить усе в огнистім сяєві. А у пана Зо́ля вони зафарбовані на жовто, то й бачить він усе жовте, так як сальон його старої Ру-
