— По що ви попсували іділлю? Початок заповідав іділлю, а ви при кінцї набовтали якогось квасу.
Я сказав, що у мене зовсїм не було наміру писати іділлю, що я хотїв кинути на папері профілї кількох осіб, які я знав у дитячих лїтах.
— Für die Katz! — мовив сердито Лїмбах. — Кому яке дїло до того, чи ви знали тих людий, чи нї? А ви з початку розохочуєте, розгріваєте нас своїм малюнком природи, ми виходимо в чистих сорочках гріти ся на сонечку, а ви тодї бух на нас холодною водою. І по що? Що вам із того прийде? Се нечемно і… і нельояльно. Се надужитє довіря!
Я почав толкувати ся, та не переконав старого.
— Нї, без потреби ви берете ся наслїдувати того пана Зо́ля! Без потреби. Він не доведе вас до добра, шукайте своєї власної дороги!
В половинї того року мене арештовано. Аж по роцї, весною 1878 р. я знов побачив ся з Лїмбахом. Він був якийсь здержаний у розмовах зо мною; я рідко міг застати його дома тай розмови наші не були вже такі свобідні та наівні, як давнїйше. Якась тїнь лежала між нами.
Раз я попросив у Лїмбаха дозволу, одержати декілька листів із за границї на його
