імя, бо листи адресовані на моє імя пропадають. Не надумуючись він позволив, але одержавши один лист із Женеви так перелякав ся, особливо коли відчинивши його не міг нїчого прочитати, що готов був бігти з ним до полїції. На щастє я надійшов ще в пору і виратував листа. Старий Лїмбах якось нїби засоромив ся свойого переполоху, коли я для заспокоєня прочитав йому лист і переконав його, що його зміст був зовсїм невинний. Та проте я зараз же понаписував куди треба, щоб на Лїмбахове імя листів більше не посилано. Як жеж заболїло мене, коли кілька день по тім я побачив, як старий Лїмбах доглянувши мене з далека на вулицї, сквапно переходив на другий бік вулицї і йшов відвернувши ся в противний бік, аби не стрічати ся і не витати ся зо мною! Я тодї вже на власній шкірі пізнав ріжницю між бідністю й бідованєм, пізнав і те чутє, якого вперед не міг дочути ся на днї жовчних описів Золї. Я більше не сходив ся з Лїмбахом.
Через рік він із сином виїхав до Кракова, де його син кінчив унїверситет. Там старий Лїмбах і вмер, і я більше не бачив йго.
1—3 мая 1903.
